ЗАВІША ЧОРНИЙ З ГАРБОВА

  Завіша Чорний, Завіша Чарни (пол. Zawisza Czarny 1379? – 1428 Сербія) – польський лицар і дипломат першої половини XV століття. Герой романів «Хрестоносці» Г. Сенкевича та «Narrenturm» Анджея Сапковського, символ лицарства та благородства.
Завіша служив у військах імператора Священної Римської імперії Сигізмунда. При вести про похід Ягелло проти Німецького ордена Завіша поспішив до Польщі і бився в битві при Танненберг (1410). Виконував важливі доручення Ягелло на соборі в Констанці і при англійському та французькому королів.
Згодом Завіша знову надійшов на службу імператора Священної Римської імперії. Славу непереможного лицаря придбав на турнірі в Перпіньяне, одним ударом списи вибивши з сідла знаменитого лицаря Івана Арагонського. Пал при спробі звільнити від турків Голубацкую фортеця на Дунаї в 1428.

Після смерті князя Болеслава Свидницького [Bolesław Swidnicki], Ян Ромка [Jan Romka], єпископ вроцлавський [Wrocław], “за старанність і чесність” був призначений опікуном його двох неповнолітніх синів, князя вроцлавського Генрі V і князя Легницький [Legnica]. Проте, він був дуже марнотратним і значно зменшив спадок опікуваних, витративши 60 000 гривень, через які, пізніше, у нього виникли проблеми з князями і колишніми правителями.Обіймав він єпископський престол Вроцлава з 1292 по 1302.
Деякі представники Будинку Сулима додавали до своїх імен “з Плешова” [Pleszów].Одним з них був Ібрам [Ibram] з Плешова, в 1398 р. каштелян Завіхост [Zawichost], де він і поставив свій підпис на грамоті короля Ягелло [Jagiełło], виданої місту Любліну [Lublin].Був також і Станіслав з Плешова Сулімчік [Stanisław z Pleszówa Sulimczyk], який серед інших поставив свої прапори в Буді [Buda] в 1443 р.
Завіша Чорний [Zawisza Czarny], прозваний так за колір своїх обладунків, людина видатних здібностей, воїн і дипломат, супроводжував посольство короля Владислава Ягайла до імператора Сигизмунда [Sigismund] з нагоди королівської весілля з Агаціей [Agacya], вдовою короля Богемії Вацлава [Vaclav] . Місія припала на той час, коли таборити завдали таке нищівної поразки Сигізмунду, що той утік з Богемії. Залежу полонили і звільнили у 1424 р. Він брав на широку руку великих монархів, що зібралися в п’ятницю в Кракові [Kraków] з нагоди коронації королеви Ядвіги [Jadwiga] і був щедрий на подарунки.
У 1428 Завіша очолював армію того ж імператора Сигізмунда, будучи до цього часу старостою cпішовскім [Spisz], коли той весь перепуганий, притиснутий до річки, відбиваючись від турецьких мечів, перебрався з більшою частиною армії на другий берег Дунаю. Невірні влаштували різанину покинутим через брак плотів і човнів залишках армії імператора. Сигізмунд, високо оцінюючи заслуги Завіші, послав за ним човен, наказавши рятувати своє життя. Але Завіша, як людина шукає лицарської слави, вважаючи недостойним залишати свій пост або кидати кавалерію, подякував імператора за його прихильність і віддав перевагу героїчно померти, ніж втратити свою славу, злякавшись ворога. Схопившись з списом у руці на коня, він тільки з двома піхотинцями кинувся в сутичку з турками і з доблестю бився, але був великими силами оточений і схоплений.Його тіло було віддане землі жителями Расціі [Rascja].
Длугош приводить у своїх Епітафія вірш каноніка краківського Адама Свинки [Adam Swinka], присвячене Завіша. З нього випливає, що Завіша був одружений на Барбарі, племінниці єпископа краківського Петра Віші [Piotr Wisz], і що, не перенісши горя втрати чоловіка, померла, залишивши від нього двох синів, Мартіна [Marcin] і Станіслава з Рожнова [Stanisław z Rożnowa ], який загинув з королем Владиславом під Варною. Це за словами Длугоша і Кромера [Cromer], а Леунклавіс [Leunclavius] в Турецьких Хроніках називає одного з синів Міхалом [Michał] і пише, що той доблесно бився в битві під Варною у 1444 р. “Король Угорщини бився за одну руку, по іншу – Міхал, відомий як Чорний, вони атакували сили Мурада з таким натиском, що звернули ворогів у втечу. “
“Барбара де Рожнов онука сина божого Завіша Чорного самого прославленого лицаря в християнському світі дружина Івана [Joannes] Тарновського каштеляна краківського. Жила 70 років. Померла в 1517 р.”, свідчить напис на могильному пам’ятнику в Тарнові [Tarnów]; її син Ян Тарновський був Великим Гетьманом Коронним (1527-1561г.г.).
Ряд представників прізвищ клану запозичили собі назву герба, кілька з них одержали поширення в Поділля, де остання спадкоємиця заповіла садибу в Кам’янець-Подільському сестрам Св. Домініка. Анна вийшла заміж за Ходоровського [Chodorowski]. Інші Сулими осіли в землях Сандомирський [Sandomierz], з яких Єжи [Jerzy] Сулима Чорний підписав елекцію Владислава IV. Після смерті в 1306 Борислава [Borysław], архієпископа гнезненського [Gniezno], як його наступника на цю посаду Папа призначив Януша [Janusz], архідиякона гнезненського, який у той час перебував з Бориславом у Авіньйоні [Avignon]; по Длугошу – з клану Сулима. Дамалевіч [Damalewicz] ж у літописах Гнезненського Архиєпископства взагалі не згадує його, так як в той рік цей престол займав Якуб Свинка [Jakób Swinka].
Стефан [Stefan] Сулима був васалом на Диміре [Dymir]. Брати Северин [Seweryn] і Теодор [Teodor] були васалами, Северин – на Козара [Kozary] і Теодор – на Юльця [Julce] і Береськ [Bereski]; вони та їхні кузен Стефан, васал на Цибеле [Cybel], мали привілей нашляхетство, відновлений в 1659 р. конституційним актом.

Advertisements